Слова:

        Юрій Андрухович

        Музика:

        Тарас Чубай

 

 Мій пане, який нерозумний світ!..
Яка на румовище сходить журба!
Під небом чорним, ніби графіт, конаю в піску.
І грифон з герба. (2)

З дерев погаслих кричать граки.
Я впав з коня і програв турнір.
Тепер крізь мене ростуть гілки,
пробивши в панцирі триста дір. (3)

Лети ж від мене, монстре знамен,
крилатий леве! Я випав з гри.
З очниці в мене цвіте ромен.
Я не мав меча, то був лютні гриф. (3)

А ту, що чекає, що ймення мої
на грифелі пише в стотисячний раз,
крилом захисти. І замовклу її
у землю сховай від облуд і образ.

Чому ж не летиш? На вологім піску
танцюєш довкіл моїх тихих рук.
І п'єш з мене довгу предвічну ріку
ти, схожий на крука. Ти майже крук. (3)
Ти майже крук. (4)

Лети ж від мене, монстре знамен,
крилатий леве! Я випав з гри.
З очниці в мене цвіте ромен.
Я не мав меча, то був лютні гриф. (3)
Я не мав меча (4)