Віктор Неборак

        Плач Єремії

 

 

Жах, жах жовтий жаль замучив,
Ха-хо-хочеш ти втекти,
А чи знаєш як живучі
Чорні гадини палючі
І пошарпані коти.

М’я-м’я-м’ятий вітер свище,
С-с-стежки вже нема,
Чути крики ближче й ближче,
Небо трусить попелищем,
Пробудилася пітьма.

Купа бубнів плачуть безліч,
Лава лізе з-під гори,
Жах, жах, жах бере за плечі
І влітають жовті смерчі
Полувідьомської гри.

Дідьки до мене, до мене,
Полум’я дрантя палене,
В одяг пристойний вберіться
І забирайтеся звідси.

Співи подохнуть пташині,
Де на камінній стежині
Гади не свині і блазні
Змішують тельбухи власні.

Там, де чума хрипло кряче,
Смерчем промчіться гарячим.
Збільшуватися повинне
Царство моє домовинне.

Дідьки до мене, до мене,
Полум’я дрантя палене,
В одяг пристойний вберіться
І забирайтеся звідси.
Дідьки до мене, до мене,
Полум’я дрантя палене...

Хто-хто топче печериці,
Печені харчі щуриці? Зупинись!
Хіба не відаєш, незграбо,
Жаба там пускає з граба жовту слизь.

І там кота літає нявкіт,
Падають повзучі п’явки на плаї,
А де по-по-папороть несеться
В’ється смужкою по стежці сік змії.

Халепа склеп тобі готує,
Я вже пію алілуя по тобі,
В могильному нічному клоччі,
Згинеш за ніщо ти, хлопче, далебі.

Та й нащо цвіт тобі казковий,
Зжерли вчора все корови. Жах-жах-жах!
Повір беру у свідки Бога
Суть усього світу цього у грошах.

Печера темна колопняє
Там і тихо поміняєм то на то,
Мені свою віддайте душу
Я ж тобі між гір натрушу золото.

Ой ходить сон коло вікон,
А дрімота коло плота.
Питається сон дрімоти:
Ой де ж ти будеш ночувати?